|
Аж три пари на радощах
Кумів назбірали,
Та в-вечері й охристили
І Марком назвали.
Росте Марко. Старі мої
Не знають, де діти,
Де посадить, де положить
І що з ним робити.
Минав рік. Росте Марко —
І дійна корова
У роскоші купається.
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
Прийшла молодиця
На той хутір благодатний
У найми проситься.
„А що ж?“ каже: „возьмім, Насте.“
— „Возьмімо, Трохиме,
Бо ми старі, нездужаєм;
Та таки й дитина,
Хоча воно вже й підросло,
Та все ж таки треба
Коло ёго піклуватись.“
— „Та воно-то треба,
Бо й я свою вже часточку
Прожив, слава Богу, —
Підтоптався. Так що ж, тепер,
|
