|
Ввійшла в хату. Катерина
Їй ноги умила
Й полуднувать посадила.
Не пила й не їла
Стара[1] Ганна.
„Катерино!
Коли в нас неділя?“
— „Після-завтра.“
— „Треба буде
Акахвист наняти
Миколаєві святому
Й на часточку дати;
Бо щось Марко забарився...
Може, де в дорозі
Занедужав, сохрань Боже!“
Й покапали слёзи
З старих очей замучених.
Ледве-ледве встала
Із-за стола.
„Катерино!
Не та вже я стала:
Зледащіла, нездужаю
І на ноги встати.
Тяжко, Катре, умірати
В чужій теплій хаті!“
Занедужала небога.
Уже й причащали,
|
