|
Вийди, Катре, з хати:
Я щось маю розпитати,
Де-що розсказати.“
Вийшла з хати Катерина,
А Марко схилився
До наймички у голови.
„Марку! Подивися,
Подивися ти на мене:
Бач, як я змарніла?
Я не Ганна, не наймичка,
Я...“
Та й заніміла.
Марко плакав, дивувався.
Знов очі одкрила,
Пильно-пильно подивилась
Слёзи покотились.
„Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати.“
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задріжала.
Прокинувся... до матері —
А мати вже спала!
|
