— 180 —
|
Слава ж тобі, Шафарику,[1]
Во віки і віки,
Що звів-єси в одно море[2]
Славянськиї ріки!
Привітай же в своїй славі
І мою убогу
Лепту — думу немудрую
Про Чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче! а я нишком[3]
Богу помолюся,
Щоб усі Славяне стали
Добрими братами,
І синами сонця правди
І єретиками
Оттакими, як констанський
Єретик великий!…
Мир мирові подарують
І славу во віки!
|
Варьянти по рукопису, зіставшомуся у сина П. Ј. Шафарика, що тепер профессором в Чеській Техничеській Академії у Празі. У тому рукопису це »Посланіє« зветься: Посвященіє поеми »Єретик« Шафарикові.
Сусідоньки; награлися
І забули сірий попіл
по вітру розвіять.
Непевного. Тліла искра
Незримо сіяла
Славян тих славних порізнила
І тихо-тихо упустила
Пожар загасили,
Й сиріт розділили.
І забули у неволі
Що́ вони на світі!
Славянину.
- ↑ Слава тобі, славний Чеху,
- ↑ Ізлив-єси в одно море
- ↑ … а я тихо
