|
І молода — нівроку їй, —
А за молодою,
А надто ще за вдовою,
Козаки ордою
Так і ходять. І за нею
Козаки ходили,
Поки вдова без сорома
Дочку породила;
Породила, та й байдуже;
Людям годувати
В чужім селі покинула:
Оттака-то мати!...
Пострівайте, що ще буде!
Годували люде
Малу дочку, а вдовиця,
В неділю і в буддень,
З жонатими, з паробками,
Пила та, гуляла,
Поки лихо не спіткало,
Поки не та стала:
Не счулася, як минули
Літа молодиї...
Лихо, лихо! мати вьяне,
Дочка червоніє,
Виростає... Та й виросла
Ганна кароока,
Як тополя серед поля,
Гнучка та висока.
„Я Ганнусі не боюся!“
Співає матуся;
А козаки як хміль оттой, [1]
Вьються круг Ганнусі. [2]
А надто той рибалонька,
Жвавий, кучерявий,
Мліє, вьяне, як зостріне
Ганнусю чорняву.
|
