Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/242

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 210 —


Думав жити, любитися, [1]
 Весь вік веселитись,
А довелось, мій голубе,
 Слёзами умитись!

Сидить москаль під хатою, [2]
 На дворі смеркає,
А в вікно, неначе баба,
 Сова виглядає.
1847. Петербургъ.



Хустина.

Чи то на те Божа воля,
Чи такая її доля ?...
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки,
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися...
 З Чигирину
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збірались на весілля,
На веселе погуляння,
На кріваве залицяння...


  1. Та Бога хвалити,
    А довелось... ні до кого
    В світі прихилитись!
  2. Сидить собі коло пустки.
    Замітка. Було надрюковано у збірнику П. А. Куліша »Хата« 1860.