А я зрадів би, мов диво,
Моя ти доле чорнобрива,
Як-би побачив-нагадав
Веселеє, та молодеє
Колшпнє лишенько-лихеє.
Я заридав би, заридав
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво.
Як маю я журитися —
Докучати людям:
Пійду собі світ-за-очі!
Що буде, те й буде!
Найду долю — одружуся,
Не найду — втоплюся,
Та не продамсь я нікому,
В найми не наймуся.
Пішов же я світ-за-очі...
Доля заховалась,
А воленьку люде добрі
І не торгували,
А без торгу закинули
В далеку неволю,
Щоб не росло таке зілля [1]
На нашому полі...
