|
Завили пси на дворі,
Зареготалися псарі,
А пан, червоний аж горить,
Іде в світлицю до Марини,
Як Кирик пьяний.
Ніби в хаті,
На холоді сердешна мати
Під тином, знай собі, сидить, —
Стара неначе одуріла.
Мороз лютує, аж скрипить,
Луна червона побіліла,
І сторож боязно кричить,
Щоб злого пана не збудить.
Аж глядь — палати зайнялися.
Пожар! пожар!... І де взялися
Ті люде в Бога! Мов з землі
Родилися і тут росли,
Неначе хвилі напливали,
Та на пожар той дивувались.
Та й диво там таки було!
Марина гола-на-голо
Перед будинком танцювала
У-парі з матіръю, і — страх! —
З ножем окровленним в руках,
І приспівувала:
„Чи не це ж та кумася,
Що підтикалася!...
Як була я пані
В новому жупані, —
Паничі лицялись,
Руку цілували.“ (до матері.)
— А ви до мене на весілля
З того світу прийшли?
Мені вже й косу розплели,
|
