Галя. За що ж? Се ж діло законне! та воно ж і раз тільки в году!
Хома. А старости раз на віку.
Галя. Справді, щоб не помішали... Ще й законної речи не дадуть сповнить. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку. (Уходитъ.)
Хома (ходитъ задумавшись). Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що Назар свата, з-дуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (съ важностію.) А подумаєш і те: яке ёму діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я царь її. Та цур ёму, пек! Се діло ще не таке, щоб об ёму довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого Бог береже, або — як там ще кажуть — рівнійш згладиш, тіснійш ляжеш.
Галя (вбѣгаетъ въ восторгѣ). Приїхали, приїхали!
Хома (вздрогнувъ). Оце ж, як ти мене злякала! Піди у свою кімнату та прийдеш, як кликну.
Галя. Чого у кімнату ? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.
Хома. Незвичайно: закон не велить.
Галя. Ну, так я піду. (Уходитъ)
(Хома съ важностію садится за столъ. За дверью стучатъ три раза. Входятъ два свата съ хлѣбомъ и, низко кланяясь хозяину, кладуть хлѣбъ на столъ).
Свати. Дай, Боже, вечір добрий вельможний пане!
Хома. Добри-вечір і вам. (Даетъ знакъ свату. Тотъ кланяется. Хома шепчетъ ёму на ухо и потомъ продолжаетъ.) Добри-вечір, люде добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? може, рибалки, або, може, вольниї козаки?
Сват (тихо покашливаетъ). І рибалки, і вольниї козаки. Ми люде німецькиї, їдемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: „Що нам дивиться на погоду? ходім лишень шукати звіриного сліду.“
