|
Подивилось: „треба, каже,
Своди розламати!
Вірній діло!“ Розламали,
Та й перелякались:
Костяки в лёху лежали
І мов усміхнулись,
Що сонечко побачили.
От добро Богдана:
Черепок, гниле корито,
Й костяки в кайданах;
Як-би в форменних, то добре:
Вони б ще здалися
Кому небудь...[1] А ісправник
Трохи не сказився,
Що нічого, бачиш, взяти;
А він то трудився:
І день і ніч побивався,
Та дурня й добрався;
Як би ёму Богдан оце
У руки попався,
У москалі загатив би,[2]
Щоб знав, як дурити
Правительство. Кричить, біга,
Мов несамовитий;
Яременка[3] в пику пише,
По московськи лає
І весь народ. І на старців
Оттих[4] покликає:
— „Вы что дѣлаете, плуты?“ —
— „Та ми, бачте, пане.
Співаємо про Богдана.“ —
— „Я вамъ дамъ Богдана!
|
