|
Що дав мені добру силу
Пересидить горе,
І привів мене, старого,
На сі святі гори
Одинокий вік дожити,
Тебе возхвалити,
І Твоєю красотою
Серце веселити,
І поховать, побитеє
Гріхами людськими,
На горах оціх високих,
І витать над ними.“
Утер слёзи нехолодні,
Хоч не молодиї,
І згадував літа свої,
Давнії, благиї:
Де, як, коли і що робилось;
Було що справді, а що снилось;
Які моря перепливав;
І темний гаёк зелененький,
І чорнобрівка молоденька,
І місяць з зорями сияв,
І соловейко на калині
То затихав, то щебетав,
Святого Бога вихваляв.
І все то, все то в Україні!
І усміхнувся сивий дід:
Бо, може, — нігде правди діть —
Було таке, шо й женихались,
Та розійшлися — не побрались;
Покинула самого жить,
В хатині віку доживати.
Старий мій знову зажуривсь;
Ходив довгенько коло хати,
А потім Богу помоливсь,
Пішов у хату ночувати;
А місяць хмарою повивсь.
|
