|
А ти
Велихомученице! Села
Мидаєш, плачучи в-ночі,
І полем степом ідучи.
Свого ти сина закриваєш,
Бо й пташка иноді пізнає
І защебече: „он байстря
Несе покритка на базар!“
Безталанная! де ділась
Краса твоя тая,
Що всі люде дивувались?
Пропадаї немає!...
Все забрала дитиночка...
І вигнала з хати;
І вийшла ти за царину
З хреста ніби знята;
Старці тебе цураються,
Мов тії прокази; [1]
А воно таке маленьке,
Воно ще й не лазить!
І коли то воно буде
Гратись — і промовить [2]
Слово: „мамо“ — великеє,
Найкращеє слово!...
Ти зрадієш — і розскажеш
Дитині правдиво
Про панича лукавого, — [3]
І будеш щаслива...
Та недовго: бо не дійде
До-зросту дитина, —
Пійде собі сліпця водить,
А тебе покине
Калікою на розпутті,
Щоб собак дражнила
|
