|
Гуляв би я по-над Дніпром
По веселих селах,
Та співав би свої думи
Тихі невеселі.
Дай дожити подивитись, —
О, Боже мій милий! —
На лани тиї зелені
І тиї могили!
А не даси, то донеси
На мою Країну
Мої слёзи; бо я, Боже,
Я за неї гину!
Може мені на чужині
Лежать легше буде,
Як иноді в Україні
Згадувати будуть.
Донеси ж, мій Боже милий,
Або хоч надію
Пошли в душу... бо нічого,
Нічого не вдію
Убогою головою;
Бо серце холоне,
Як подумаю, що може
Мене похоронять
На чужині — і ці думи
Зо мною сховають!...
І мене на Україні
Ніхто не згадає!!
А може, тихо за літами,
Мої мережані слёзами
І долетять коли небудь
На Україну... і падуть,
Неначе роси над землею,
На щире серце молодеє,
Слёзами тихо упадуть!
І покиває головою
І буде плакати зо мною
|
