|
„Не варт, їй Богу, жить на світі!...“
— „То йди топись“... „А жінка, діти?!...“
— „От-то-ж-то бачиш, не бреши!
А сядь лишень-но, напиши
Оцю бувальщину... то може
Инако скажете, небоже.
Пиши от-так: було
Село.
Та, щоб не лізти на чужину,
Пиши, у нас на Україні,
А в тіж селі вдова жила,
А у вдови дочка була
І син семиліток...
Добро мавши діток
У роскоші, — хвалиш Бога;
А вдові убогій
Мабуть не до Ёго,
Бо залили за шкуру сала,
Трохи не пропала:
Думала в черниці,
Або йти топиться!
Так жаль маленьких діток стало:
Звичайне мати, що й казать!
|
