Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/649

— 175 —

Свого єдиного. Нема! ^[1]
Уже й не буде!... І сама,
Сама помолишся пенатам,
Сама вечерять сядеш в хаті.
Ні, не вечерять, а ридать,
Себе і долю проклинать, ^[2]
І сивіть кленучи. І — горе!
Умреш-єси на самоті,
Мов прокаженна!

---

V.

 На хресті
Стрімглав повісили старого ^[3]
Того апостола Петра;
А церков всю у Сиракузи, ^[4]
В подземниї страшниї узи
В кайданах одвезли. І син —
Твоя єдиная дитина, ^[5]
Твоя любов, твоя єдина,
Єдина радость на землі —
Гниє в неволі. І не знаєш,
Де він канає-пропадає!
Ідеш шукать ёго в Сібір,
Чи теє... в Скиѳію... І ти...
І чи одна ти?... Божа Мати!
І заступи вас і укрий!...
Нема сімьї, немає хати,
Немає брата, ні сестри,

---

1. Свого Алкида... Ні, нема!
   Уже й не буде. Ти сама
   Помолишся своїм пенатам. (ib.)
2. Ридать і долю проклинать (ib.)
3. ... повісили святого. (ib.)
4. А неофітів *) в Сиракузи (ib.)
   
   • ) Новохрещенців. (Кож.)
5. Твій син Алкид, твоя дитина,
   Єдинаа твоя родина,
   Любов єдиная твоя
   Гине в неволі у кайданах,
   А ти прескорбная не знаєш.
    (Льв. вид.)