|
Марія з шляху не вставала —
Марія сина привела,
Єдиную тую дитину,
Що нас од каторги спасла,
І пресвятая, неповинна,
За нас лукавих розпьялась!
А недалеко, край дороги,
Отару гнали чабани
Та й їх побачили. Небогу
Її й дитяточко взяли
І у вертеп свій принесли,
І чабани ёго убогі
Еммануілом нарекли.
До сходу сонця, рано-рано,
У Вифлиємі на майдані
Зійшовся люд і шепотить,
Шо щось непевне з людьми буде
Во Іудеї; гомонить
І тихне люд. „О люде, люде!“
Чабан якийсь біжить, кричить:
— „Пророчество Іеремії,
Іссаії збулось, збулось!
У нас, у пастирей, Мессія
Родився вчора!“ Загуло
У Вифлиємі на майдані:
„Мессія!... Іисус!... Осанна!...“
І люд розходивсь. —
Через час,
Чи через два, прийшов указ
І легіон з Єрусалима
Од того Ирода; незриме
Й нечуте сталося тоді:
Ще діточки сповиті спали,
Ще купіль гріли матері,
На марне гріли... не купали
Маленьких діточок своїх:
|
