|
Та плаче праведная мать,
Колиску тую плетучи.
А Іосип заходився хату
Із очерету будувати,
Щоб хоч укритися в-ночі.
З-за Пилу сфінкси, мов сичі,
Страшними мертвими очами
На теє дивляться; за ними
На голому піску стоять
По шнуру пирамиди в ряд,
Мов фараонова сторожа,
І ніби фараонам знать
Вони дають, що правда божа
Встає вже, встала на землі,
Щоб фараони стереглись.
Марія найнялася прясти
У копта вовну; а святий
Іосип взявсь отару пасти,
Щоб хоч козу ту заробить
На молоко малій дитині.
Минає рік, коло хатини,
В повіточці своїй малій,
Той бондарь праведний, святий
І гадки праведний не має,
Барило й бочку набиває
Та ще й курникає. А ти?
Не плачеш ти і не співаєш.
Гадаєш, думаєш-гадаєш,
Як ёго вчити, навести
На путь святий, святого сина,
І як ёго од зол спасти,
Од бурь житейських одвести...
Ще рік минув. Коло хатини
Коза пасеться, а дитина
І невеличке козиня
У сінях граються; а мати
|
