Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/719

— 245 —

Та на ковбаси. І царі ^[1]
Самі собі побудували
Храми, кумирні, олтарі, —
Раби німиї поклонялись.

Жидам сердешним заздро стало,
Що й невеличкого царя,
Із кизяка хоч олтаря
У їх немає. Попросили ^[2]
Таки старого Самуїла,
Щоб він де хоче там і взяв,
А дав би їм старий царя.
От-то-ж премудрий прозорливець,
Поміркувавши, взяв єлей,
Та взяв од козлищ і свиней
Того Саула-здоровила
І їм помазав во царя.
Саул, „не будучи дуракъ,“
Набрав гарем собі чи-малий
Та й заходився царювать.
Дивилися, та дивувались
На новобранця чабани
Та промовляли, ^[3] що й вони
Таки не дурні: „Ач якого
Собі ми виблагали в Бога
Самодержавця!“ А Саул
Бере і город і аул,
Бере дівчя, бере ягницю,
Будує кедрові світлиці,
Престол із золота кує, ^[4]
Благоволеньє оддає

---

1. ... От царі,
   Росли собі царі, росли,
   Повиростали вже чи-мало. (ib.)
2. ... і просили
   Пророка старця Самуїла,
   Щоб він де хоче там і взяв,
   А дав би їм таки царя.
   Святий старенький прозорливець (ib.)
3. Ти дивувались... (ib)
4. І гвардію на караул
   Муштрує сам. І одинокий,
   В порфнрі довгій і широкій,
   Середь гярена царь Саул,
   Зробивши сам на караул,
   Та й одурів. (ib.)