Перейти до вмісту

Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

хує. Але довкола так тихо, спокійно, ні травичка не зашелестить. Навіть сільські собаки замовкви… Вартовий спирається на своїй рушниці, задумався, мріє може про своє далеко село…

Нараз…

Сильні юнацькі пальці вщіплюються в його гортанку. Хоче крикнути, але чиясь рука заткала йому рот. Хтось третій збиває його з ніг, вартовий ще борониться, але сильний удар чогось твердого в голову притишує його.

— До четвертого воза! — чути тихий шепт Степана. За хвильку чути легесенький брязкіт ланьцюга, що лучить четвертий віз із третім.

— Гей, що там? — роздається голос від паровоза. Це пробудився машиніст.

Але поки ще його голос пролунав у повітрі, вже рветься одна ручна ґраната, друга, вже свищуть кулі, вже чути оклик:

— Слава, слава Україні!

У нічній тиші цей крик відбивається голосним гомоном між стаційними будинками. Здається, крик лунає не з кількох, а із сотень грудей.

І знову стріли, знову гук ручної ґранати. А там, із віддалі чути нові гомінкі оклики, нові стріли. Це Микола відгукується.

— Напад! Напад! — роздається оклик у возах.