— Еге, книжки, а які книжки?
— Про те не скажу! При мені щось про жука читав, та я гаразд не розібрав, що він там про його твердив… а більш не знаю що.
— А я знаю…
Небавом отець Кузьма поїхав до повітового міста; якась там у його справа була і до благочинного, і до справника, і до інспектора народніх шкіл.
А тижнів за два приїхав у Горбанівку справник розпитувати, нащо Коломієць збирав у школу дорослих людей і про що розмовляв з ними?
Саме на Тройцю прийшов до Коломійця приказ переноситься в инше село.
— Що воно за морока отсе? — думав собі Коломієц, — за що земці не злюбили мене? За що другий вже рік туряють мене з села в село?
Так-би ніхто й не тямив причини, коли-б попадя не проговорилася Насті, та не натякнула, що не слід Іллі вступатися за Олешка.
— Так се нам за те? — спиталася Настя.
— Авжеж за те; се я запевне відаю від самого інспектора.
Небавом, як скінчився в школі іспит, Коломійці рушили з Горбанівки.
Олешко, провівши їх, вернувся до корчми.
— Давай, Мошку, чвертку! — мовив Наум, і, взявши повну шклянку горілки, проковтнув її одним заходом.
— Ну, Мошку! — мовив Наум. — Не забув про нашу умову?
У Мошка аж очі заблищали.
— До Покрови ще далеко, — відповів жид.
— Не твоє діло; не ти змилив слово, я. Купуй тепер і ланок, і ґрунт, і хату!
Мошко не зразу поняв віри; йому здавалося, чи не причувається йому Олешків голос.
— Ви шуткома? — спитався він у Наума.