Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/131

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А ти самотній!..

Я плачу. З мого серця теж ллється струмок в море людського горя. І хоч тепла рука моя простягнена для дружнього стиску там, де його треба, хоч душа моя розкрита для чужого горя, як квітка для роси, а проте… а разом з тим — я чую — встає з глибини, як вічне прокляття:

— Ха-ха! Ти все ж самотній!..

І коли навіть біля серця мого б'ється кохаюче серце, коли дві іскри злучаються в поломінь щастя, коли здається, що сфінкс розгаданий вже — і тоді навіть…

… І тоді навіть чорним клубком котиться в грудях моїх болісний і гордий поклик:

— А я… самотній!..

 

7/I 1904 р.