ниві, а прийде ся збирати — нема що. Поле не вродить та хапай ся хоть бритви: дають у банку, бери в банку. Тисне банок, то ти питай милосерної душі, аби заратувала. Тай лучиш саме на порядного лупія, бо добрий чоловік так само млїє з голоду, як ти. Залїзеш лихвареви в руки, то-с ґосподар із єго ласки, доки єму до вподоби, аби-с був ґосподарем.
Іван притакнув:
— У судї також нема ради: єго право! Єму дадуть вірок, а ти, бідний чоловіче, хоть із моста та в воду.
— Тай то ще не сьмій там рибу ловити, бо заарендували, — сказав маломовний Ахтемій тай засьміяв ся мужицьким сьміхом, що тілько голос нїби сьміє ся тай губи стягають ся до сьміху, але по обличю зовсїм не пізнати, що то сьміх.
Щирий сьміх дуже рідкий тай тому неприличний. Щирим сьміхом сьміє ся приміром дївча до хлопця з любощів. Але люде кажуть, що воно не сьміє ся, тільки шкірить ся.
— Чого шкіриш ся, не видиш, що ягнята в озиминї? — кричать на таке дївча і вважають за більший гріх то, що воно шкірить ся, як то, що не пильнує ягнят.
Всї тут постановили пустити Коропа в ґазети, хоть Михайло був переконаний, що всего того не списав би й на воловій шкірі.
Гриць лежав слабий. Нїхто не мав навіть надїї, що він подужає. Прийшов час, треба вмирати.
— От Банат умирає, — говорив Михайло до Ахтемія.
— Тай я чув. Та вже нема єму виходу?
— Де ви взяли ся! Таже то старовина. Най лиш що найменше тай уже по нїм. То ще дивно, що ще доси калатає ся.
Кілька день після того з'їхав до села здакуцийник за податки. По селї зойк і плач: „Беруть ґіцки за дачку!“ Се так само, якби хто пустив чутку, що йде чума й холєра й пожежа. Одного обібрали до сорочки,
