Чого вам тут треба? Що ви тут не бачили? Розходь ся!… Розходь ся!… — кричав десятник на людий, що зібрали ся біля Карпа і ждали, що буде далї.
— Ой, Боже-ж, мій Боже!… Що-ж я вам тепер, дїточки мої, принесу? — і сльози сипнули з очий у Карпа.
Десятник крутнув свого напів сивого здоровенного вуса і промовив до Карпа:
— Коли хоч — напишемо протокола, а нї, то йди геть… а не то у часть поведу… Ну, а ви чого тут стоїте, роти пороззявляли? Розходь ся!… Розходь ся! — і десятник почав штовхати людий попід боки, щоб швидше розходились.
Карпо поклав перекупцї на столик бублики та червоні коники, що мав дїтям понести гостинцем і злякавшись, щоб не потягли його у часть, пішов… Куди він ішов? Він і сам не знав, куди. Багато кругом себе він бачив людий; у кожного було своє дїло, кожне поспішало туди, куди йому було треба, і нїкому не було дїла до Карпового бідкання, до його тяжкого горя. Як до дому йти? Що нести? Там може останнїй шматок хлїба дїти доїдають, тільки й надїї на те, що він принесе… а тут обікрали!… О Господи! Руки й ноги у Карпа затрусили ся… перед очима усе захитало ся і він заледви переступаючи пішов вулицею. На перехрестї вулиць під барканом сидїло двоє старцїв, калїка і слїпий. Слїпий грав на лїрі і разом з калїкою співали:
Уже тепер правда — правда помирає,
А щира неправда весь сьвіт пожирає!…
Карпо не здолав далї йти і сїв біля старцїв…
— Що, занедужав? — спитав Карпа калїка.
Слїпий покинув грати на лїрі і перепитав:
— Хто занедужав?
— Та ось біля нас сїв якийсь чоловік…
— Чого?
— Мене обікрали…
— Хто?… Коли?… — разом похапцем спитали старцї.
— На торгу… Прийшов за трицять верстов… проробив пять день… заробив рубля, ще й сорок копійок, і оце зараз викрали…
