якраз у нього той їхній соймик і вже застав листа до П. Виговського написаного, з яким нікого Новаковського вислати мали. Зміст того листа такий, що вони за Протектора П. Виговського приймають і просять, аби він Тарнавського не тільки не відкликував, а навпаки прислав йому допомогу... Не кажучи злого слова, моя чуйність тут декому стає на перешкоді“ — підкреслює при тім і хвалиться Бєнєвський.217[1])
В чому оця „чуйність“ проявлялась пояснить нам лист перебуваючого в тім часі в Межирічу тодішнього писаря ґенерального Павла Тетері-Моржковського, писаний до Виговського 16 Марта 1658 р. з новідомленям, „що П. Бєнєвський до Варшави на конвокацію не поїхав, і шляхта нещаслива, православної віри ревнителі, яко то Панове Головинські, Панове Козинські, Панове Новосельські і инші, велику і неописану од Ляхів терплять укоризну, і нужду поносять незносную, для того, що в Варшаву не їхали“.218[2]) Очевидячки таке становище шляхти волинської, було вповні зрозуміле і послідовне, бо раз вона протекторат і владу Гетьманську прийняла та залог козацьких до себе просила, то до Варшави на сойм їхати їй не було ні потреби ні охоти, хоч за це „од Ляхів“ і доводилось їй терпіти „укоризну“.
Отже оця окупація козацькими військами Волині і Поділля, а також окупація Полісся, південної Білоруси і Пинщини (про що буде мова далі), закінчена вже, як бачимо, в початках 1658 р. за гетьманування Виговського, розпочалась в 1656 р. за життя Богдана Хмельницького. Була вона закроєна ним на далеко ширшу міру, і тільки смерть Творця козацької української держави його великі пляни і замисли перервала. Відбувалась ця окупація спокійно і безкровно — „скромно“, як висловлюється Бєнєвський — бо з одного боку йшла вона по лінії натуральних змаганнь Війська Запорожського поширити свою державу на всю історичну і етноґрафічну українську територію, а з другого відповідала вона бажанням представників і єдиних оборонців цієї території — шляхти руської — приєднатись до держави Війська Запорожського і признати владу його Великого Гетьмана.
Щоб боротись з отим смертельним для престіжу Річпосполитої на Україні шляхецьким сепаратистичним рухом, аґенти польської держави пробують виступати в ролі оборонців і опікунів шляхти. Але це вже їм тепер не вдається. „Пишеш ВМПан до мене... наче-б то
