одно рускими літерами і єзиком до землі киевское писани і видавани били, кгдиж з млодости иншого нисма отдове наши учити нас не давали, одно своего прирожоного руского, і школи теж полскоє в. Києве немаш“ — хоч були тоді в Київі, треба де зазначити, римо-католицькі костели і монастирі. Так само в р. 1576 вся шляхта брацлавська, однаково православна як і римо-католицька, підкреслює в свому листі до Короля, що „то ся нам дієт над право і вольности наши, іж листи з кандлерії Вашой Королевской Милости до нас писмом полеким видавают, за што і впрод В. Кор. Милости покорними нашими прозбами просимо, аби В. Кор. Милость при привилею і свободах наших нас заховати, і до нас листи з канцлерії В. Кор. Милости руским писмом видавати розказати рачил.“ Того самого домагається шляхта волинська ще на соймі 1632. р. і т. д.282) [1]
Свідомість традиції, що „Русь стародавня“ була двох вір — грецької і римської — особливо прокидається від часу, коли появилась (в 1596 році) третя, перед тим незнана, нова руська віра: унія. І тому, що ця нова віра носить тоді виразно політичний характер, що при її допомозі польські державні політики хочуть „знищити Русь“, хочуть її до Польщи наблизити, засимілювати і, від Сходу відірвавши, традицийні сепаратистичні державні тенденції „руські“ іскорінити — то проти цієї нової віри виступають не тільки православні, але й ті римо-католики, що до поважаючих традицію консервативних кругів тодішнього шляхецького суспільства в землях руських Річпосполитої належать. Отже наприклад, побіч численних православних ворогів унії, бачимо ми римокатолика Яна Щасного Гербурта, який в своїм творі „Zdanie o Narodzie Ruskim“, в р. 1613 виданім, гаряче в обороні своїх православних земляків і проти перетягання їх силоміць на унію виступає.
„І я, і кожний з нас, шляхтичів добрих — пише він, звертаючись до Руси православної — повинен казати: будьте, просимо, нашої папської віри, бо вона одна і добра, і певна, і доґмати має непомильні. Але коли ґвалтом хочуть вас до неї приневолити, то життя наше при вас і перед вами покладемо... Бо Русь має в розумах наших найкраще право і матір всіх прав: звичай. А чим же иншим єсть право, як не звичаєм довгими літами за добрий визнаним і потім, щоб його хто покалічити не міг, на папір вложении. Писане право мертве єсть,
- ↑ M. Грушевський: Культурно-національний рух на Україні в XVI—XVII в. вид. II, ст. 53. Акты Зап. Рос. т. III, N 64 і моя розвідка в збірнику Z Dziejów Ukrainy st. 74—77. Щоби „wszystkie przywileje, listy, mandaty і inne wszystkie sprawy Kijowskiego, Wołyńskiego і Bracławskiego Województw ruskim językiem w kancelaryach J. Kr. M. pisane і wydawane były“ — постановляє шляхта волинська на соймі 1632 р. (Al. Jabłonowski: Zródła dziejowe t. VI s. CV). Так само ще в p. 1638 вставляє вона в свою інструкцію послам на сойм, щоби „przy metryce ruskiej był szlachcic tych województw, które prawa swe charakterem ruskim pisane mają, którego bracia podadzą“ і який „dekreta województw Kijowskiego, Bracławskiego, Wołyńskiego і Czernihowskiego pisać і expedyować mа“ (Арх. Ю.-3. P. ч. II, т. I, N 21).
