щоб його в ріднім гнізді поховали, то домовину з Чигрина до Суботова перевезено. Похорон відбувся в Суботові допіру 23 Серпня.
„Похоронен бил — пише в своїй літописі Самовидець — перед святим Симеоном в неділю, где множество народа, а найбільше людей військових било, і проважено било тло его із Чигирина до Суботова і там погребено в ринковой Церкви“. 296) [1] Знов инші звістки, бевпосередно в той час кн. Степану Четвертинському з України прислані, кажуть, що похорон Гетьмана був „в день свята Симеона руського в Суботові од Чигирина недалеко. Хмельницький там сказав себе поховати без дзвонів і апаратів церковних і в полі над собою могилу високу насипати.“ 297) [2]
Яка звістка правдива і де дійсно похований Гетьман Хмельницький, ми сьогодня незнаємо. Покоління українські, що пізніще настали, зайняті завзятою боротьбою поміж собою, не знайшли часу і змоги увіковічити в який небудь спосіб місце вічного спочинку того одного единого Гетьмана, що зумів колись Державу Українську збудувати...
Те покоління, що Богдана Хмельницького ховало, ще розуміло, кого воно втратило. Якась велика туга і неспокій за будуччину почуваються майже у всіх згадках тогочасних про передчасну смерть Великого Вождя. В церкви суботівській був після похорону уміщений під балдахимом портрет Гетьмана з написом, який вичисляв заслуги того, що „непереможений в боях, щасливий найшов кінець, бо в Сина своєї Отчизни, став її найдостойніщим Батьком“.298) [3] Старий секретар гетьманський, Самійло Зорка, один з тих, що наміри і думи Гетьмана найблизче знали, виголосив на похороні промову, яка видно настільки добре загальний настрій тогочасний віддавала, що її копії старанно на Україні зберігались і що її Величко з великим пієтизмом', з захованим навіть польської мови, якою вона була сказана, цілу до своєї Літописи вписав.
„Милостиві Панове Полковники — казав Зорка — і вся Старшино зо всім Військом Запорожським, і вся Річпосполито Українська!Прийшлось тепер нам по веселих прошлих часах, сумних слухати тренів і рясними сльозами обливатись, коли Гегьмана нашого Богдана Хмельницького, воістину од Бога нам даного Вождя, через смерть невблагану скошеного, ось на катафалку смертнім оглядаємо і останні послуги йому віддаємо.
- ↑ Літопись Самовидця с. 48. Пор. Акты Ю. и. 3. Р. XI, с. 795. Точне означеня місця, де був похований Богдан Хмельницький вимагалоби довгих архівальних студій і старанних пошукуваннь в Суботові. До тепер прийнята була традиція, що тіло Хмельницького поховано в Суботові в мурованій Церкві св. Іллі. Там же російським урядом була прибита маленька мідна табличка з написом: „здѣсь было погребено тѣло Богдана Хмельницкаго.“ Але ця традиція викликає великі сумніви. Перш за все, коли за основу взяти оповідання Самовидця, на якім ця традиція спірається, то треба вияснити, чи дійсно теперішня мурована церква св. Іллі була ринковою церквою. Місцева традиція що до цього неясна. Так, старі люде в Суботові оповідають, „що давньої памяти то самі либонь стіни були і ніхто їх церквою не звав, а звали великим льохом, хоч правити в їй правили — мабуть через те, що почали кладовище заводити коло неї та поминки справляти: Михайлівську (тепер деревляну) то ще Батько Богданів строїв, кажуть. Бо як оце перестроювали її, то там видко було усе: на одвірках, на каміні під престолом написи були, коли, хто і за ким строїв і перестроював її. Видко було, що й згоріла раз була. Це вже пята на цьому самому місці“. Далі про муровану Іллінську церкву оповідають „що це не церква таки була, а двірець Хмелів, та вже либонь і у двірці між світлицями була й церква — у самих покоях би то, звичайно, як от буває у великого чоловіка, бо Хміль же мав булаву і за князя правив.“ Инші перекази знов кажуть, що таки в ній похований Хмельницький „з правого боку під стіною“, я другі „що він похований на дворі під церквою коло стіни цеї самої і проти цього самого місця.“ Знов звістна, але вповні неймовірна леґенда про спалена останків Богдана і Тимофія Чарнецьким вяжеться в місцевих переказах з „урочищем Греченім, де саме Богунова нива“ і де „той попіл зарядили у пушку і випалили.“ „На тім місці ще недавно були могилки, а одна ще довго маячіла поки її не розорали.“ Але тут же старі люде додають, що того спалена останків Гетьмана мабуть не було і „що козаки замість тіла Хмельницкого у землю поклали другого мерця, а його на другім місці десь сховали, де самі тільки знали. Може як раз у деревяній батьковій церкві, де й син його вже лежав і ніхто про се й досі не знав. Воно колись ощутить ся.“ Домовина Тимофія Хмельницького була знайдена в деревляній Михайлівській церкві. „Як почали строїти її — оповідають місцеві люде, самовидці — одбили двері у склепу, та зняли віко з домовини Тимошевої і показали людям, що справді е його могила і він сам є там! І зарівнявши і засипавши склеп той, повкидали туди все, що познаходили там і кусок дверей одбитих уклали туди, засипали, затоптали і почали підвалини класти. Не то й грошини не взяли з склепу того — усе то дорожили, щоб памятки таки ще й па далі там позоставались.“ (Марко Грушевський: Гетьманське гніздо, урочища і перекази с. Суботова зібрані в 1897—99 рр.).
- ↑ Арх. Чарторийських cdx 2446,f 82: „Awizy z Ukrainy“. Може бути, що з цею звісткою про похорон Гетьмана „в полі під високою могилою“ вяжеться наведене вище оповідання про „могилки на урочищі Греченім.“ Інтересно між иншим, що деякі варіанти „Думи на смерть Хмельницького“ так описують похорон Гетьмана: „Тоді-ж то Юрась, Гетьман молодий, до дому приїжджав, і Отця живого не заставав. Тоді то велів у Штомином дворі, на високій горі, гріб копати. Тоді-ж то козаки штихами суходіл копали, шликами землю виносили, Хмельницького похоронили; із разпих пищаль подзвонили, по Хмельницькому похорон спинили“ (подано у Костомарова в моноґрафії про Хмельницького, за Метлинським).
- ↑ Бантьшъ-Каменскій: Исторія Малой Россії II, прим. 7.
