„Не можна нам більше жити без Царя!“ — ці класичні слова Гетьмана Хмельницького, сказані на Переяславській Раді, абсолютно точно відповідають тогочасній українській дійсности, всім тогочасним політичним і соціяльним умовам. Тільки-ж Гетьман, котрий ті слова сказав, і царські посли, котрі ті слова чули й Цареви передали — надавали їм, кожний по своєму, абсолютно ріжне значіння. Гетьман, пропонуючи в слід затим чотирьох кандидатів: Царя турецького, Царя кримського, Царя московського і Короля польського — вибрав Царя московського, бо думав — що з поміж ціх чотирьох він, як „Царь одновірний“ буде тим, котрий всі „свободи наші“ забезпечить і хотів, щоб цей новий протектор „державою“ наділив його — Гетьмана, фактичного „Самодержця руського“ — більшою, чим була вона на Україні не тільки за Королів польських, але й за своїх Князів руських. Знов же Царь московський думав і хотів, щоб Гетьман Запорожський своє фактичне самодержавство на Україні йому — Цареви московському — передав.
Тому Гетьман, вважаючи себе Головою держави, хоче присягати на додержаня союзу Цареви протекторови тільки сам один, без старшини й без Війська, і чутки про се, що так іменно сталося, роспускаються по Україні урядовими гетьманськими колами;[1] і тому Царь хоче, щоб йому безпосередно присягали всі нові піддані й відібраня присяги від незначної частини старшини, міщанства, козацтва безпосередно „на Царя“ це перша дипльматична побіда Москви, котрою голосно хваляться московські посли (на скільки зрештою справедливо, це справа досі неясна) і про котру завзято мовчать на Україні. Тому Гетьман хоче, щоб йому — як Цареви рівному — посли московські на додержаня союзу „за Государя присягу учинили“ і аж до смерти Гетьмана всі на Україні певні, що така присяга була принесена Царем — тому Царь Хмельницькому присягати не хоче, бо, як заявляють посли московські, „тільки піддані присягають свому Государеви“ — і в результаті справа ся так в завішеню й остається.
Тому Гетьман хоче платити Цареви дань безпосередно сам, сам її через своїх урядовців збіраючи та круглою сумою одни раз на рік її виплачуючи — тому знов Царь хоче мати своїх воєвод по всіх важніщих українських городах і безпосередно на себе положену з України дань побирати. Тому врешті формальна сторона того кон-
- ↑ Пор. наприклад: Relacyа Makarego Krynickiego (ченця Печерського монастиря, висланого з Київа Митрополитом до луцького ґроду з протестом проти насилування до присяги Цареві) — „Chmielnicki samowtór z Wyhowskim w cerkwi sobornej przysięgę oddał і poddaństwo carowi moskiewskiemu, któremu wzajem przysięgli posłowie.“ Чтенія москов. общ ист. 1861, III.
