Перейти до вмісту

Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/106

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 106 —

Всі українські військові сили були на польськім фронті і ставити оружний опір румунському наїздови було неможливо.

Треба було як найшвидше евакуувати Станиславів.

Настрій в Станиславові найліпше характеризує отся повновласть, виставлена Виділом Української Національної Ради і Радою Державних Секретарів:

 ч. 1596/19.

Станиславів, 24. мая 1919. 

Повновласть.

Виділ Української Національної Ради і Рада Державних Секретарів надають отсим Державним Секретарям: Осипови Бурачинському, Михайлови Мартинцеви, а також в разі потреби д-ру Агенорови Артимовичеви, Маріянови Козаневичеви, д-ру Василеви Панейкови і д-ру Михайлови Лозинському повновласть заступати правительство Західної Области Української Народньої Республики, ділати від імени сього правительства і сповняти урядові правні акти.

За Виділ Української Національної Ради:
(підпис).[1]
За Раду Державних Секретарів
(підпис).[1]

Що говорить ся повновласть?

В Станиславові думали, що може статися так, що Виділ Національної Ради і Рада Державних Секретарів можуть попасти в польський або румунський полон і держава остане без законного правительства. На сей випадок видано сю повновласть наведеним Державним Секретарям. Панейко і Лозинський були в Парижі, а Бурачинськинй, Мартинець,[2] Артимович і Козаневич мали через Карпати старатися дістатися до Відня. Коли б правительство дісталося в полон, вони в такім складі, в якім знайдуться за границею, мають заступати правительство.

26. мая президент Української Національної Ради Петрушевич з правительством опустили Станиславів.

Місто зайняла зараз місцева польська міліція, яка вже перед тим тайно зорґанізувалася.

З Станиславова правительство подалося до Бучача, звідси до Заліщик, звідси до Чорткова.

Відворот української армії ставав щораз траґічнійший. Жовнір, який після невдачі здобуття Львова оставав тільки в дефензиві і ждав перемиря, побачивши з двох сторін переважаючі сили ворогів, утратив віру в побіду. До того, наслідком внутрішньої політичної боротьби, захиталося в нім довірє до правительства.

Армії грозив розвал, а перед правительством стояло питаннє: що робити?

Одинокий вивід, який випливав з проголошення з'єдинення, був: іти на Велику Україну, коли б прийшлося втратити всю галицьку територію.

 
  1. 1,0 1,1 В мене є тільки копія сеї повновласти, на якій не зазначено, хто підписаний.
  2. Мартинець попався в Карпатах в руки польського відділу і був — разом з кількома иншими інтеліґентами — розстріляний без суду.