усім кермує та й обіцяв їм одну полонину, а вони тую полонину своїм паням — добродійкам на імянини подарувати мають.
Командантова зачула ту бесіду й хвалила Зельмана, що такий розумний і кожному уміє добра нагилити[1]. І питалася, скільки тая полонина вартує, бо вона хоче собі восени нову кримку[2] справити та й на мясниці у Варшаву поїхати. Учитель упевнював їмості, що тая половина стане їм на кримку і на золоту ляму і на Варшаву. Їмості сплеснули в долоні і просили учителя, щоби шукав їм купця на Онуфренкову полонину.
А злісний вхопив їмості за праву ручку і питав, скільки хочуть за ту полонину, бо він вже купця має. Їмості заправили по тисяч долярів, а злісний приплеснув рукою і казав вчителеві перетяти рукі. Їмості підтанцьовували з радости.
Сумерк намагався разом з лиликами через вікна влетіти до середини віллі, але зеленюки метнулися і в одну мить розсипали снопи світла через усі вікна та й паням личка закрасили, груди підоймили, ніжки відслонили, ніздря розтворили, очі запалили.
Музика розігралася.
Заля розхвилювалася і розтанцьовувалася. Радість розсміялася. Ліси розспівалися, верхи у верховині розхиталися, ріками
36
