сажнів по-під берегом і сховався поміж барками, що везли дрова. Я не міг заспокоїтися, не побачивши, як пливе пароходик. Бо хоч як, а мені було приємно думати, що я так клопочуся за-для таких злочинців — не кожен зробив би це, як би йому так. Шкода, що вдова Дуглас цього не знає. Мені здається, що вона похвалила б мене за те, що я допомагаю цим злодіям! Адже відом річ, що удова, та й усі добрі люде, найбільше са̀ме злодіям і допомагають.
Скоро бачу, аж пливе розбитий парохід, немов чорна похмура мара. Мені пішов мороз по-за шкурою… Я поплив до руїни. Парохід уже глибоко спустився в воду; ще хвилина — і вже на йому не зостанеться ні одної живої істоти!.. Я поплив навкруг його і почав гукати. Відповіді не було; мертва тиша. У мене трохи защеміло серце, як я подумав про злочинців.. але не скажу, щоб дуже. А ось і пароходик підплив; я виплив насеред річки; впевнившися, що мене вже не видко, я положив весла й озирнувся: дуже вже мені цікаво було подивитися, як пароходик буде бігати коло уламків та шукатиме прах панни Гукер — копитанові напевне здається, що її дядькові Горнбакові дуже того треба. Але пароходик скоро облишив шукати та й вернувся до берега, а я почав завзято гребти і поплив яко мога швидче вниз за водою.
