по̂дставѣ послѣднои переяславскои умовы. Козацко̂й старшинѣ та умова була осоружною. До того жь Украина не могла за того смутного часу сподѣватися на яку добру запомогу во̂дъ Московщины. Сомко и лѣвобережни̂ полковники разъ-у-разъ просили у Москвы во̂йска, а Москва разъ-по-разъ во̂дповѣдала имъ, що про сю рѣчь буде наказъ; а во̂йска не выряжала на Украину: ти̂ московски̂ ратники, яки̂ перебували тодѣ на Украинѣ — неспромо̂жни̂ були оборонити Украинцѣвъ во̂дъ чужихъ; а сами̂ були для Украинцѣвъ катами. Черниго̂вскій полковникъ такъ мовивъ до московского гонця: „Мы разъ-у-разъ просимо у царя во̂йска, а насъ годують обѣцянками, ратнико̂въ не присылають, а ти̂, яки̂ є у воєводъ, то̂лько руйнують насъ.“ Жалѣнямъ во̂дъ Украинцѣвъ до царя тодѣ не було й лѣку — то й плакався, що московски̂ ратники во̂добрали у него жѣнку; другій вбивався за донькою, выкраденою Москалями; третій, що у него Москалѣ покрали мали̂ дѣти и запроторили кудысь въ неволю на Московщинѣ. Инши̂ ѣздили по московскимъ землямъ розшукувати покраденыхъ дѣтей, кревняко̂въ. Насиля, грабованя, утиско̂въ, не перестававъ терпѣти украиньскій наро̂дъ во̂дъ Москалѣвъ, яки̂ були на Украинѣ. Про все отсе вѣдавъ Хмельницкій и все отсе во̂двертало єго и старшину во̂дъ Москвы. Та ще рахували и такъ: коли вони (правобережни̂) во̂дречуться во̂дъ Польщѣ, Поляки приймуться руйнувати села, нѣвечити людей; а Московщина, хочь бы й хотѣла, не спроможеться запомогти имъ; выходить, що пристати имъ по̂дъ царя все одно, що самымъ ити на явну погибель свою. Лишатися й по̂дъ Польщею, не на душѣ було; бо очевидно стало, що Поляки не додержать своихъ обѣцянокъ, ошукають Украину, бачучи, яке на нѣй стоить лихолѣтє и руина. Одначе жь все таки Польща для Украины здавалася сильнѣйшою и прихильнѣйшою, анѣжь Москва; Москва такъ себе показала Украинцямъ, що дружба и прихильно̂сть єи здавалася имъ го̂ршь усякого ворогованя. Тымъ-то Правобереже и вагалося. Хмельницкій, не знаючи ще про ворожу за для Украинцѣвъ соймову прираду, вырушивъ въ лѣтѣ 1662 на лѣвобережну Украину, пригортати єѣ до себе. Во̂нъ взявъ зъ собою орду татарску и польского во̂йска.
