чималу партію спиночухалок „хя-оци“, як вони звуться по-японському. Таку спиночухалку до цього часу мені довелося бачити лише в Олександрівському палаці в Дитячому селі, у кабінеті Миколи II, — то був йому подарунок од японців. Ми захопились спиночухалками, боженятами, сірниками з оригінальною реклямою, паличками для їжі та десятикопійчаними китайськими гостроверхими брилями з широкими крисами.
Насамперед, одвідали ми ресторан та кафе. Зголоднілі під час рейсу, коли всі наші продукти попсувалися від спеки, бувши останні дні підчас штурми без обіду, ми накинулись на різні страви, що за ними заскучали, та взялися до холодних напоїв, кафе-ґлясе, морозива, кавунів, бананів та різної садовини. Лише одного нам не дали в японських ресторанах — хліба. Тут хліба майже не знають, лише в двох чи трьох ресторанах знайшовся хліб. Біфстекс коштував 45 сен, а два маленькі шматочки хліба до нього — 50 сен. Та ми швидко призвичаїлись їсти без хліба, якого мали досить на пароплаві.
Того таки дня пішли до японського театру.
