Холодно. Єдина втіха стояти на півбаку біля бугшприту й дивитися на панцерну пику як вона коле триметрові крижини.
О 10-й вечора зупинили машину. Далі йти нікуди. Прогалин не видно, до того ж туман знову загортає безмежне крижане поле. Непрохідні криги навколо нас. Позаду те саме, що й спереду. У мурнях легенький сум і розмови про зимівлю. Але майже половина нашої команди вже бували в полярних кригах, і чимало з них зимували там. Правда, то бувало біля берегів Північно-Східнього Сибіру, а на цей раз доведеться зимувати серед плавучих криг. Над нами проносяться кайри, летючи з островів або повертаючись назад із здобичею в дзьобі, тікаючи від хижаків поморників, які, правда, тут не часто трапляються, й разом із чайками надвечір зникають у напрямі островів.
Коли я лягаю спати й заплющую очі, передо мною несуться блакитні криги, вкриті білим снігом, розтрощені під могутніми вдарами накрижника, захоплені могутнім водокрутом, що так і клекоче навколо судна.
11/VIII. Спинились, здається, надовго.
