Тільки-но я зібрався вийти зфотографувати трофея наших мисливців, коли кричать, що біля борту з'явився другий ведмідь. Надзвичайно красивий, снігового кольору, володар полярних просторів утікав наперед судна, звідки тріщали постріли, посилаючи йому вслід олив'яних гостинців.
Одна з куль наздогнала його. Він здригнувся, повернув назад і, наче огризнувшись на невідомого ворога, тікав далі. Скривавлений скочив у воду, пливучи серед крижин. Але куля капітана, що стояв на містку, поцілили ведмедеві прямо в голову. Ведмідь поклав голову на бік, а ще за якихось дві години обидва вбиті висіли без шкір на реях. Це вранґелівці так хутко обчистили їх.
Ми пробираємось серед бурих, надзвичайно торосистих і міцно згнічених крижин. Невеликий морозець їх злютовує ще дужче. Посуваємось помаленьку, ледве-ледве. Часом б'ємось протягом цілої години й не можемо розколоти крижини. Лише надвечір у тумані зникли береги Вранґеля.
О дев'ятій вечора зупинили машину. Капітан пішов спати.
