Таким способом нам лишають ся як властиві жерела тілько книги Нового Завіта, т. є. самі сьвідоцтва таких людей, що признавали Ісуса Назаретянина Мессією. Тай між тими книгами ми можемо вважати за документи, що безпосередно відносять ся до нашого предмету, тілько євангелія, котрих зміст ми розібрали і котрих характер ми вияснили в статтї про євангелія.
Там ми виказали, що чотири євангелія канонїчні були творами в основі своїй доґматичними,[1] написаними в останнїй чверти першого віку нашої ери (євангеліє св. Івана написане навіть в початку другого столїтя) і то в тій цїли, щоби доказати, що Ісус Назаретянин в повній мірі справдив ті умови, які повинен був сповнити Мессія або Христос ожиданий Жидами; що він вповнї виявив у собі той тип, начеркнений у жидівських сьвятих книгах, виявив своїм навчаннєм, своїми чудесними вздоровленнями і своєю смертю на хрестї та опісля славним воскресеннєм. В якій мірі автори євангелій поприкроювали автентичні (т. є. дїйсні) спомини, що дійшли до їх відомости, відповідно до потреб доґматичної рамки, про се між новійшими істориками житя Ісусового нема згоди. Нам приходить ся показати ті ріжні погляди, які тепер висказують ся, а читач може собі прихилити ся до того, який йому буде до вподоби.
Погляди, яких держать ся сучасні вчені на історичну вартість євангелій, можна звести до двох: 1) погляд консервативний і 2) погляд критичний.
Перший з тих поглядів хоч і не перечить, що факти вплетені в євангелія, уложені там в той слосіб, що мають служити доказами для доґматичної цїли, та про те стоїть на тому, що всї ті факти автентичні,
- ↑ То значить: не досьвідними, або инакше: не науковими.
