— За форум — цирк, за трибунів дано вам штукарів, з місця обрад і виборів зроблено місце ігрищ, ринок громадянський замінено на свинячий базар. „Хліба та ігрищ!“ галасуєте й песькими язиками лижете руку, що сипле вам оці єдині добра, що їх уміють прагнути темні ваші голови! Крови ще, бодай невинної, жадаєте, а з вашої прихильности користають власне ті, що обертають вас у безтямний і лютий табун…
В юрбі розляглося ремство:
— Образи швиргаєш! образи на бідний нарід швиргаєш, гордовитий патриціє!
— Дивись, дивись! — кричав Сільвій, — як би ти з своїх слів не уклепав для своєї шиї сокири…
Незбаламученим поглядом озирнув Гельвідій море людських голів, що обступало його колісницю, і тяжким болем стіпнулися сміливі його вуста.
— Не можновладним і великим я вродився, — відповів — а дуже до вас близьким, сотниковим сином… Отже не з свого походження пишаюся я, але з своєї правоти. Не образи шпурляю, але останні волання. Хто мені погрожував сокирою?.. Знаю, знаю за неї, римляни! Не стерявся я розуму й відаю, що роблю. Мої ліктори й викликана з мого наказу міська варта порозганяє вас звідси по домівках, як п'яну й безглузду зграю… Не перероблю вас, втім, довчасно накладу головою, але в діях батьківщини впищеться ще одне
