Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/162

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бану, риж із Базри і яблока з Ахляту, кожде ваги до сто діргем![1]

Слідуючого дня перший дружба Агмедбаша попровадив невиданий пишнотою „похід пальм весільних“. Одна з них складалася з 46.000 малих частей, друга з 60.000. Вони представляли чудові красою дерева, квіти і звірята.

Для народа уряджено величні видовища, забави і змагання борців, для учених, поетів і «письменників духові турніри з диспутами. На них поети предкладали до оцінки весільні вірші й одержували нагороди в золоті.

Настуня вперве пізнала сестер свого мужа: одну, що була жінкою Лютфі-Паші і другу за Фергадом-Пашою. А потім і сімох стриїв Сулеймана. З них найбільше припали їй до вподоби Шегін-Шах і Абдуллаг-Хан, найстарший і наймолодший.

Всі вони цікаво оглядали її та старалися, влекшити їй самоту між чужими. Але почуття чужосте віяло на неї нестримно в тій пишній товпі османських вельмож. Якже інакше виглядало тут весілля! Здавалось їй, що ціле життя буде між ними чужа-чужениця. Якась дивна туга за чимсь, що звязувалоб її з тими людьми і їх племенем, опанувала її. Молоді її очи мимохіть зверталися на мужа.

„Яку долю готовить він мені?“ Вже не запитувала себе в душі: бо вже любила...

Перехилила головку і глянула у вікно. Там серед ночі чудово горіли на її честь високі деревляні вежі, уставлені здовж Золотого Рога. Золотисто-червона заграва їх освітлювала парки сераю й кімнати гарему. Ізза мурів долітав радісний рев товпи, розбавленої на вулицях і площах столиці. Ракети ріжнобарвних огнів підносилися високо до звіздистого неба й немов освітлювали будучий шлях її життя: були між ними золоті блиском, як хвилі радости, були зелені, як луги весною, були червоні, як свіжа кров, були перлисті, як слези.

Вдивилася в них.

 

{{{pagenum}}}

  1. Стара турецька вага: 400 діргем ішло тоді на одну окку, котра рівналася теперішним 1284 кг. Одначе ті ваги були при ріжних предметах ріжні, хоч назви мали ті самі. 100 окка = 1 каїнтар. Дві останні турецькі назви уживані ще досі в галицьких місточках ремісниками, хоч в інакшім значінню.