пише: Як не зробиш те, що кажу, то я на тебе кину з одного боку яничарів, а з другого боку зо дві татарські орди. А вона йому калісони посилає!
— Видиш, Срулю, я дотепер гадав, що маю розумного спільника. Чи ти не розумієш, що значить, як така делікатна Пані посилає такий дарунок? Ну, ну! А я тобі кажу, що тих дарунків вистарчить, щоб настрашити найліпших генералів і то не тільки польських, але на цілім світі.
— Чому? Чим? Калісонами?
— Срулю! Ти не видиш, що тут робиться? Яке тут войсько стоїть? І як тут кипить? І кілько його приходить? Ніби йому не все одно, куди йти? А ти гадаєш, що якби її образили, а вона якби вчіпилася чоловіка, то він не пішовби на Польщу? Ти гадаєш, що то інакше, як з твоєю або моєю жінкою? Всі кажуть, що ти розумний купець, а ніби ти не мусиш їхати з Перемишля до Львова, як вона тобі каже, що їй там чогось треба? І що тобі помагає твій розум?
— То ти гадаєш, що тут таксамо?
— А ти гадаєш, що інакше? Ну, ну. Я вже їй добре придивився. Що Султан розумний, то певно, бо дурного так не слухалиб. Але що при ній йому його розум нічого не по може, се таке певне, як те, що ми в нашого знакомого дістанемо на шабас „локшини". Ти знаєш, як вона грозить тим „дарунком“? Вона каже, що як не послухають її й не зроблять нам справедливости, то так їх обідре, що лишаться в тих калісонах. Ану, побачиш, як нам скоро залагодять справу, як лише побачать ті „дарунки“!
— Коли ти так думаєш, то чому ти не попросив її, аби нам дала дозвіл на свобідну торговлю?
— Чому? Бо я зараз без неї дістану. Аво! Тільки догонимо тих, що від неї вийшли. Вони нас зараз запровадять самі туди, де треба. Ану, якби не запровадили! Ну, ну! Я тобі, Срулю, кажу, що ми тепер були ліпше ніж у самого Султана. Тепер нам ніхто не скаже: „Ні“. Та султанка така сама, як її мама. Небіщик чоловік, нам всі казали, таксамо її слухав, хоч був розумний чоловік.
236
