— Привикнеш! Не бійся!" Старалася тепер всіми силами, забути те, що бачила на вулиці. Молилася і дивилася в двері.
До кімнати повагом вступив учитель в завою на голові. Ні молодий, ні старий, мигнула Настуні думка крізь головку і збентежила ЇЇ так аж покрасніла. Не знала, як супроти него поводитися.
Поважний Турок Абдуллаг відразу запримітив нову ученицю й її збентежене. По його обличчу іперебігло щось ніби увага, ніби задоволенне: може подумав, що то він як мужчина зробив таке вражіннє на гарній невольниці. Але старався не дати іпізнати сього по собі. Усів на подушці і почав поважно, як Що дня, свою науку словами:
— „Нема Бога, тільки Бог[1] а пророк його Магомет!"
Тричі повторив сі слова з таким притиском, якби добував їх із глибини свого серця.
Настуня розуміла їх, бо зустрічалася з ними майже від першого дня своєї неволі.
Слова Корану, читанки Пророка, наводив учитель Абдуллаг тільки в арабській мові. Пояснював їх дивною мішаниною — турецько-персько-татарсько-словянською. При тім надробляв ґестикуляцією й показував руками предмети, про котрі говорив.
Як губка воду, так Настуня втягала в себе правильну вимову арабських слів. Але зі змістом їх не годилася в душі, противилась йому, хоч була вдячна учителеви, що так уважно повторяв сі слова. Була переконана, що робить се для неї. Вдивлялася в нього як в образ.
З дальшої його науки не розуміла нічого. І чулася найменьшою з усіх учениць. Але тим твердше постановляла собі в душі, зрівнятися з ними й навіть випередити їх. Уважно вслухувалася в чужі звуки мови учителя. Вся перемінилася в слух.
Щойно при кінці науки запитав іповажний Абдуллаг, чи котра з учениць не знає мови Настуні. Зголосилась Єврейка. Абдуллаг наказав їй, передати Настуні все, що чути-ме від
44
- ↑ Розуміється „Тільки Бог Аллаг.“
