Але чи султана Сулеймана задержав білий квіт ясмину, що заглядав у вікно, чи білолиций місяць, що пронизував пахучі листочки ясмину, чи біле як ясмин личеінько Настуні, чи її переляк — досить, що султан не відходив; стояв, вдивляючись у неї, як в образ.
За хвилю запитав:
— „Я тебе ще ніколи не бачив?“
— „Ні“, відповіла тихо, ледви чутно, не підводячи очей.
— „Як довго ти тут?“
В тій хвилі відчинилися двері сусідної кімнати й виглянула султанська одаліска з розгніваним обличчам.
Султан рухом руки дав їй знак, щоб зачинила двері. Вона на одну мить спізнилася виконати наказ, на мить, якої треба, щоб кинути гнівним поглядом на свою служницю як — суперницю. В ту мить молодий Сулейман обхопив поглядом обидві жінки. І сказав до Насті, збираючись до відходу:
— „Ти підеш за мною!“
Зовсім збентежена глянула Настуня на свій одяг і на свою паню. А та стояла мов громом ражена. Настя махінально пішла за Сулейманом. Ідучи, чула на собі погляди своєї пані. А в дальших кімнатах і своїх товаришок, що кололи її завистю, мов затроєними стрілами.
Не памятала, як і куди йшла і як опинилася в невеличкім наріжнім, будуарі гарему, де в закратовані вікна заглядав синій, міцно пахучий боз.
Серце в її грудях билося так сильно, що сперла знов руку на крату вікна.
Молодий Сулейман підійшов до неї і взявши її за руку повторив своє питання:
— „Як довго ти тут?“
— „Три тижні“, відповіла майже нечутно. А груди її так хвилювали, що запримітив се султан і сказав:
— „Ти чого така перелякана?“
— „Я не перелякана, тільки не знаю, як тепер покажуся на очі своїй пані, якій я мимохіть перебила твій прихід“.
Забула з перестраху додати який небудь титул, належ-
83
