17
Читанка з історії України.
пильнував інтересів земель як цілого. Звичайно, що при тогочасних умовах, ті моральні підстави не грали жодноі ролі і обсяг влади великого князя залежав від його індивідуальности в кожнім конкретнім випадку: князь сильний, енергійний і рішучий примушував рахуватися з собою, коли ж йому бракувало цього, задовольнявся лише фіктивним титулом великого князя.
Особливо поширюється боротьба між князями з кін. XI. та на протязі XII. в., коли діяльну участь в ній беруть Половці, допомагаючи грабувати та плюндрувати руські землі. На фоні цієі важкоі атмосфери набуває особливого значіння та інтересу постать Володимира Мономаха, а погляди політичні, релігійні, моральні, які він висловлює в своій „Науці дітям“ (№ 24. „Наука дітям“), цікаві для нас як характеристика ідеалів того часу.
З середини XII в., ще більше нагострює й ускладнює киівські відносини зріст новоі держави па півночп — ростовсько суздальського князівства — що втручується в киівські справи, бореться з киівськими князями і врешті здіймає руку і на Киів. (№ 27. „Зруйнування Киіва військом Андрія Суздальського“).
Причиною роскладу киівськоі держави на окремі землі було, звичайно, не лише збільшення кількости членів киівського роду, а й процес глибший, про який уже нагадувалося: інтереси окремих земель-князівств. В перші часи існування киівськоі держави звязки між князем та землею були поверхові, механічні: кожен з них мав свої інтереси, жив своім життям. Згодом звязок між ними стає міцнішим і поглиблюється, зубці державноі машини князівсько-дружинного режиму все глибше, й глибше заходили у внутренний склад земель, і останні роблять спробу не лише пристосуватися до політичних обставин, але й пристосувати іх до своіх потреб. Разом з цим, коли зменшувалися володіння князівські, а з ними і матеріальні засоби, які давали змогу утримувати відповідну дружину, князі мусіли шукати підпори в землі й піти на зустріч іі бажанням та вимогам. Тому з часом, коли витворюється низка місцевих земських династій, князівська влада локалізується і потішає спиратися не тільки на зовнішню силу, але набуває певні внутрішні звязки з землею, тримається симпатіями місцевих елементів, які стають на оборону іі в разі потреби. При цих умовах, серед роскладу старей державноі системи, хижих руйнуваннь половецьких, невпинноі боротьби князів, земля не тільки бере діяльну участь в політичнім житті, але й відограє більш або менш впливову ролю і поруч з ослаблінням князів зростає значіння громади та іі органа — віча. Нам досить мало відомо про діяльність віча в князівську добу: воно не набуло ані певних форм, ані певних постійних функцій ані певного терміну для зборів. Скликали його і князі й инші особи, траплялося, що воно не збірається довгий час, або сходиться, в разі потреби, щодня. Бачимо, що вирішує найголовніші справи державного життя (напр. закликало або вигоняло князів), але часто подібні питання розвязувалися князями і без його участи; втручається в діяльність князівськоі адміністраціі, але не переводить зміни адміністративного апарату, а лише звертає увагу князя на зловживання адміністраторів; врешті вирішає питання військові, коли до нього звертається князь, або воно само лічить це потрібним (№ 25. „Киівське віче XII в.“). Так віче бере участь у всіх головних справах державного життя, але являється
2
