25
Читанка з історії України.
руйнуючи руські землі та перешкоджаючи нормальному розвиткові. Що правда і тут була не виключно боротьба, а й зносини мирні (№ 48. „Про Печенігів та Русь“), але все же перше переважало друге.
Боротьба зі степом, яка червоною ниткою проходить через все наше життя, мала величезне значіння і для киівськоі держави: степовики — раніше, Печеніги, потім, з 60. р. XI. в. Половці, врешті — Татари, нападаючи па русько-украінські землі, приводили край до чистоі економічноі руіни, а навіть до повного спустошення. Так запустіло зовсім Пороссє, при кінці X. і XI. в., полуднева Переяславщина в ті ж часи, а мабуть знов і при кінці XII. в., коли Кончак „снесе Сулу“. Літопис дає яскраві картини цієі боротьби з степом, особливо Половцями; що ж до Печенігів, так бачим де-кільки легенд, які залишилися, як опоетизовані спомини про колишні подіі, і переказувалися серед людности в той час, коли складався літопис. (№ 50. „Боротьба Володимира з Печенігами“). Літописець зазначає безліч половецьких руйнуваннь, які були особливо тяжкими тому, що випали на часи міжкнязівськоі боротьби, ускладняючі і без того складні відносини і відкриваючи широкий шлях легальному руйнуванню, коли князі руські кликали степовиків на допомогу супроти своіх же, а ті використали це як засоб дістати здобич та полон. Тому половецькі напади стають найбільшим лихом земель украіно-руських (№ 52. „Руйнування половцями русько-укр. земель“), а боротьба з ними — головним завданням князів, які почасти захищають своі землі та роблять спроби розвязати конфлікти мирними засобами, як князі чернигівські, або ж організують походи супроти ворогів в степи. Походи ці иноді давали блескучі наслідки (№ 54.).
Але походи руських князів па Половців не перешкоджували дальшим руйнуванням земель, лише часово припиняли напади і всередині XII в. невважаючи на цілу низку попередніх успіхів Володимира Мономаха, стан киівського князівства був дуже тяжкий, а торговля з чужими краінами занепадала: „и Гречьский путь изоътимають, и Солонини, и Залежний,“ каже літописець. В той же час між князями провадилася гостра боротьба, а Половці безборонно плюндрували землі. „Уже бо братие не веселая година въетала… усобица княземь на поганыя погыбе… а поганіи съ вьсѣх странъ приходжаху съ побѣдами на землю Руськую“, характеризує становище співець „Слова о полку Ігоря (№ 56. Боротьба з Половцями в др. половині XII. в.). При таких умовах, коли взяти на увагу всі обставини зовнішнього та внутрішнього життя: перешкоди торговлі, боротьба між князями, напади степовиків та ин, занепад киівськоі держави кін. XII. в. був цілком природним і новий ворог — Татари лише закінчили цей процес, який яскраво виявився і раніше.
З 20-х р. XIII. в. в степах украінських з'являється новий хижак — Татари, раніше лише як розвідка, військова експедиція в далекі та маловідомі краіни (№ 59 „перший напад Татар на східню Європу“), а потім і в ролі постійного населення степів. Літопис дає описи цих нових нападів, які закінчилися страшною татарьскою неволею (№ 60 Бій на р. Калці, № 61. „Руйнований Киіва Батиєм“) у виразах повних болю й сарказму оповідає про ту зневагу, яку доводилося переживати князям руським в Орді (II від. № 11. „Кн. Данило в Орді“). Нелегко було й людности, хоч без сумніву значна кількість оповідань про татарьску неволю або перебільшені або складені в таких неясних
