иже и велику пользу пріимъше от того, отхожахоу, таг:о паки приношахуть ему и от имѣніи своихъ на оутишеніе братіи, на строеніе монастырю, друзіи же и села вдавающе на попечепіе имъ1). „Житіє Θеодосія“. Памятн. рус. лит. XII—XII. в. изд. В. Яковлевым cm. XXV. СПБ. 1872 г. В лѣто 6666. (1158)… Преставися блаженая княгини Глѣбовая Всеславича, дочи Ярополча Изяславича… Си бо блаженая княгини велику имѣяше любовъ, съ княземъ своимъ, къ святѣй Богородици и к отцю Θедосью ревнующи отцю своему Ярополку. Сий бо Ярополкъ вда всю жизнь свою. Небльскую волость и Дерьвьслую и Лучьскую, и около Киева 2); Глѣбъ же вда въ животѣ своемъ, съ княгинею, 600 гривенъ серебра3, а 50 гривенъ золота4); а по княжи животѣ княгини вда 100 гривенъ серебра, а 50 гривенъ золота; а по своемъ животѣ вда княгини 5 селъ и съ челядью 5) и все да и до повоя. Лѣтоп. по Интатск. сп. ст. 338. А) Як бачимо із наведеного уривка, манастир Киіво—Печорський в скорім часі по заснуванню почав набувати ріжне майно. Тим же шляхом пішли й инші манастирі, хоч жоден з них не міг конкурувати в цьому відношенні з печерським, який користувався найбільшою пошаною серед манастирів староруських і, природно, міг придбати найбільше майна. Такі обставини зробили хутко манастирі серйозною економічною силою, концентрували в іх руках капітали, які ченці пускали в оборот і збільшували ріжними засобами, врешті, утворили серед населення значну кількість люду, що залежав економічно від того або иншого манастиря. Роля манастиря, як представника великого капіталу, дуже яскраво виступає в літописнім оповіданні про киівські подіі р. 1113, (№ 23), коли низи киівського населення, пограбувавши тогочасних капіталістів — росговщиків, збіралося розграбувавши й манастирі, звичайно, як представників того ж капіталу, з яким ворогувало. 2) Жертви на манастирі руські й з окрема печорський не принималися і в XII— XIII. ст. Завдяки цьому печерський манастир став одним з найзначніших землевласників староі Руси. Цікаво, що значку кількість земель своіх заховав він і пізніше, під час загального занепаду життя Наддніпрянщини в XIII—XV. ст. і в часи пізніші, XVI—XVII. в., грамоти князів та королів литовських і польських, якими потвержувалися права печерського манастиря на володіння землями, посилалися на надання князів староруських. 8) В старій Русі грошові розрахунки велися на гривни — шматки срібла біля 1/2 фун. на вагу, хоч взагалі вага іх мінялася і трапляються гривни важчі та легчі (від 10—16 лотів). 4) Крім гривен срібла рахували иноді й на золоті гривни. Неясно, чи існували дійсно волоті гривни, чи се лише теоретичний розрахунок. У всякім разі відносини срібла до золота для цеі доби рахують 1:12, се б то 50 гривен золота — 600 гр. срібла. 5) Підставою манастирського господарства, які в иньшого великого землевласника, були люди невільні „челядь“. Без цих робітників „село“ страчувало свою вартіств а тому літописець особливо підкреслює, що подаровані маєтки були не порожні, непристосовані до переведення господарства, але „и съ челядью“, зовсім організовані.
