Сонечко починало вже ховатися за верби, золотячи верхи їх своїм жовто-ніжним промінням, коли Одинець приїхав до Веприківського попа Василя Борсука. Борсук сидів на рундуку. Довідавшись, хто такий його гість, Борсук тепло повитав Максима, гукнув челядника, велів узяти до стайні Максимового коня і тарадайку та доглядати по хазайськи, а Максима попросив до світлиці.
Будинок о. Борсука був звичайний попівський будинок того часу: широкі, але понизькі двері з великою залізною клямкою, вели в чималу світлицю з чотирма вікнами — двоє на двір, двоє в сад; підлога в світлиці була біла, некрашена, заслана білими ряднами, стіни і накладна стеля вимазані крейдою; на покуті в шафі стояли два вінчальних образи і перед ними вінчальні свічки за склом. Зверху кіоту спускався довший, вишиваний рушник; в шаховці під кіотом лежали церковні книжки, хрест, кропило, епітрахіль і кадило; між вікнами висіли портрети Петра Могили і Лазаря Барановича. За сволоком було повно васильок, гвоздиків і чорнобривців; впродовж однієї стіни стояла широка лава, заслана дорогим килимом, а вподовж другої деревяна, простої роботи канапка, теж накрита килимом, проти канапки стіл засланий білим наче сніг з різними пляшечками і чарками скляними,
