З дівчат — старійша була на 22-ім, молодша на 20-ім році; не дуже і вродливі, але чепурні і вельми приязні, говіркі, веселі. Вони вміли писати; читали самі церковні книжки, з світських тільки й було у них що „Енеїда” Котляревського та Шевченків „Кобзар” і „Катерина”; отсі книжки Борсуківни знали на память, а до московських не було й охоти у них, бо таки московської мови вони не тямили. По звичаям того часу так Борсуківни вже засиділися; не то щоб женихів не траплялося, а були вони трохи вередливі: попадями не хотіли бути, урядниками гидували, все дожидали паничів з доброго панського роду; а таких паничів хоч і вельми надило віно попівен, так же попівни не вміли ні на фортепяні грати, ні вальса витинати, ні по француському говорити, ні модних романсів співати, хоча обидві співали дуже добре і знали силу силенну пісень, але все то пісні були „прості”, не модні, не московські романси. Робітниці з попівен і хазяйки були дуже добрі: вони вміли і коло печі поратися, і діжу замісити і коров подоїти, не соромилися і грядки копати, і городовину садити і полоти; але не згірш вміли поводитися з людьми: знали, як треба гостей приняти і повитати; з простими дівчатами на селі вони були „свої сестри”; іншого вбрання опріч народнього не носили; не тому, щоб ні з чого було, достатки у батьків були добрі і гаптована шовком плахта часом коштувала б за дві сукні; носили попівни народний стрій тому, що „так вже водилося зпокон віку”. — Позаторік прийшла їм охота навчитися ходити біля пчіл; ціле літо вони пиьлно вчилися практично у батька та у Божка і добре зрозуміли, в чому сила догляду за пчолами. З пасіки Борсук ма добрий зиск; над його мед не
