ший за інші старі курорти, але вже найближчими часами тут розгортаються велике будівництво.
Та й тепер лунає над курортом грюкіт, брязки, веселий гамір будівничий. Закінчують великий інститут фізичних метод лікування, закінчили вже для нього водогінну вежу.
Одного чудового осіннього дня відбулося урочисте відкриту нового інституту. На урочисте відкриття прибули гості зі столиці, Нарком та інші відповідальні робітники виголошували промови: про нове будівництво, про розвиток курортної справи, про боротьбу за здоров'я трудящого люду. Грали музики, стояв навколо інституту великий барвистий натовп курортних, а за сто кроків грюкали в беріг білі хвилі морські й розбігалися піною по піску; над головою ж зовсім низько пролітали табунами здивовані дикі качки й, оглядуючись, летіли десь далі, на озера, на косу.
Інститут фізичних метод лікування устатковано останньою закордонною апаратурою, всі його відділи почали вже працювати. Досвідчені люди казали, що він рівняється своїм устаткованням з першим у Радянському Союзі Севастопільським Інститутом. Бердянський курорт ледве-ледве почав здобувати собі популярність серед широких мас, але вже незабаром він матиме велике значіння не тільки для України, а й далеко за її межами.
Найприкріше досі — це відсутність певних вигід для курортного люду, що приїздить сюди здалека, сподіваючись на більш-менш нормальні умови життя. Більших інтернатів, пансіонатів немає. Курортні приміщення можуть задовольнити дуже невелику частку з тих, що хотять лікуватися. Отож і потрапляють чужі курортні до бердянського тубільця, який поділяє погляди на курортника мого, скажім, хазяїна. Курортний, мовляв, це худобина, яку треба найретельніше стригти, не даючи йому ані найменшої вигоди. І селиться бідний люд у хатинах, до культурного життя не пристосованих, платить за все дорого, хоч життя в Бердянському дешеве, і живе, забуваючи про найменші зручності міського життя. Ні водогону, ні каналізації, ні чистої кімнати, ні навіть пристойного відхідника. Все примітивно, брудно, незручно.
