Чорним круком чорну вістку
Із чужини хтось приніс, —
І по цілій Україні
Розлилося море сліз.
Наче темна ніч осіння,
Жінка Ігоря смутна…
Плаче, туже Ярослазна,
Припадає до вікна.
Рано вдосвіта, до сонця,
Йде за місто, на вали…
Виглядає: степ та небо,
Та під хмарами орли.
Плаче туже Ярославна,
Сохне, в'яне, як той цвіт:
Закотилось її сонце,
Заступили хмари світ.
„Обернуся я в зозулю,
По Дунаю полечу
І мягкий рукав бобровий
У Каялі обмочу.
