І віки нога ворожа
Не ступала на наш лан.
Всі сусіди шанували
І боялися Полян.
… Де стоїть теперь наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Либедь — їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огорожений з боків
Ровом, мурами, валами
Київ виріс і розцвів.
На сторожі коло його
Наче батько, став Дніпро,
Наче батько сину, ніс він
З півдня й півночі добро.
І здавалось, Україна
Буде квітнути віки
І, здавалось, всі народи
Їй сплітатимуть вінки.
