Перейти до вмісту

Сторінка:Ольга Кобилянська. До сьвіта. Новелі і нариси. 1905.pdf/62

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
АКОРДИ.
 
 

Геть далеко і високо, де ясні зорі, там мабуть є щастє моє. Звідси туга у мене, що менї її Бог поклав у серце, а нїхто не міг утихомирити.

Жду ангела смерти.

Я чую його ось тут і тут… як він іде… то тут з'явить ся то там… небавом почую, як він перейде попри мої двері…

А зорі з неба так привітно усьміхають ся до мене!

Там певно є щастє моє.

***

У лїс зайшла я.

Так тихо довкола.

Тут тиша і холод — такі великі, що аж менї лячно.

Теплими словами хочу оживити його і себе і кажу ті слова.

Луна не йде.

Так тихо й пусто, як перше… так мертво у буйній зеленї, що жаль находить на мене.

Ще раз кличу голосно з повної груди найгорячійше слово, яке є на сьвітї… і невже? по довгій хвилї йде луна, крок за кроком, якби з холодної пропасти добував ся веселий подорожний: