Перейти до вмісту

Сторінка:Ольга Кобилянська. До сьвіта. Новелі і нариси. 1905.pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Сумно колишуть ся сосни.
 
Фантазія[1].
 
 

Давно кажуть — царювали по лїсах і горах лїсні царі.

А може й тепер царюють.

В темних старих горах, недоступних людям, а знані лиш полохливим птицям, медведям і ворожо настроєним орлам — проживають вони може і тепер. Проходжують ся в дивних коштовних, поволочистих строях, у срібній корунї, числять сосни і дуби в своїй державі… назначуючи їм вік, задержуючи ся около тихих, великих вод, що тут і там виблискують ся сріблисто-зеленими зеркалами в густій траві лїсів; і така їх цїла праця.

Оден такий цар — кажуть, любив одно таке озерце більше, нїж инші.

Називав його своїм „морським оком“, хоча було цїлком мале… і в глубинї лїса бережно заховане… неначе… лиш з умисне для него з зеленї виблискувало.

 
  1. По зведженю маленького так званого „морського ока“ в горах коло гуцульського села Ардшель недалеко Рус Мольдавицї (Кімполюнґського повіта) на Буковинї.